Чи потрібен українській баскетбольній збірній Пух Джетер?

Так сталося, що я послідовний противник натуралізації іноземних спортсменів у наші національні команди. Нехай це футбол, який я люблю, волейбол, яким я анітрохи не цікавлюся, чи баскетбол, який я обожнюю.

Трохи більше ніж за тиждень наша баскетбольна збірна розпочинає у Києві перший підготовчий збір до Євробаскету-2017, а вже 31 серпня стартує у Тель Авіві матчем групового етапу проти німців. Як заведено – усіх понад усе хвилюють кадрові питання. Нещодавно я писав про Олексія Леня – баскетболіста, участь якого цікавить наших вболівальників найбільше. Сьогодні хочу поділитися власними думками про ще одну актуальну тему – намагання наших функціонерів вже скільки років поспіль попри все залучити в команду американського розігруючого.

Починати слід з того, що головний тренер Євген Мурзін в інтерв’ю Sport.ua заявив: нашим легіонером буде або Пух Джетер, або ніхто. Незалежно від того, чи вийде у героя Євробаскета-2013 приєднатися до «синьо-жовтих» чи ні, я в будь якому разі не в захваті від цієї ідеї. І надалі поясню чому.

Хочеться, щоб в збірній України грали українці

Банально, так, але у національній збірній для мене на першому місці завжди було відчуття спільного і великого подолання перешкод, і вже потім йшов результат. Почуття радості за успіхи на дорослому і топовому рівні саме співвітчизників, своїх баскетболістів, за якими ти спостерігаєш з їх юного віку – неможливо замінити нічим.

Це все лірика, але не менш важливо і те, що легіонер не дасть нам якості принципово нового рівня. Ми просто не зможемо підписати Cтефа Каррі чи Кайрі Ірвінга, які б могли вигравати матчі самотужки і вести нашу команду до медалей. Джетер, або інші хлопці, яких зможе рекрутувати ФБУ, скоріше за все будуть здатні допомогти нам моментами, можливо витягнути одну гру, але на турнірі такого рівня навряд чи зуміють бути лідерами на дистанції і дати їй щось справді значне.  

Додам також, що вважаю трохи дивним і сам акцент саме на позиції розігруючого. Той же Макс Пустозвонов, після того як постарів Артур Дроздов, добрі 3-4 роки лишався єдиним чистим легким форвардом належного рівня, але мені на трапилося ні читати ні чути про кризу на його позиції та необхідність натуралізації третього номера.

У нас вже є поганий досвід натуралізації, а залучення Пуха не вирішить ніяких проблем, а стане лише альтернативою на тиждень

В першу чергу - ми знову не візьмемо на турнір одного зі своїх українських розігруючих, який міг би набратися безцінного міжнародного досвіду. Є великі сумніви, що Мішула, Корнієнко або Зайцев були б зараз гравцям такого рівня, не будь в них за плечима по 3 великі міжнародні турніри. Друге - ми неодмінно повернемося до цього ж питання вже восени і будемо змушені перелаштовуватися, адже вірогідність в 99 % - Джетер не приїде в Україну посеред сезону грати кваліфікацію. І третє -  якщо це таки буде саме Пух, то все не обмежиться пропуском кваліфікації. На 99 % це буде його останнім міжнародними турніром в принципі, адже наступний Кубок світу відбудеться у 2019 році і тоді Юджину виповниться вже 35.

Як додатковий аргумент, у нас перед очима зовсім свіжий приклад ДеАндри Мосс, яка провалилася у Володимира Холопова на жіночому Євробаскеті в Чехії. Це хороша баскетболістка з солідним фізичними даними та досвідом виступів у класних клубах, і все одно – провалилася.

Стівен Буртт на Євробаскеті-2011 приносив нам 11,6 очка + 4,8 передачі. Не найгірший варіант, якщо не дивитися на реалізацію кидків. А тут вся сіль – 36.7 % з гри, 42.5 % двоочкових, 25.0 % триочкових при 2.8 втратах за гру і постійній халтурі у захисті. Поговоріть один на один не під запис з гравцями тієї команди про людські якості Стіва – нічого хорошого не почуєте.  

Стівен Буртт

Джером Рендл на Євробаскеті-2015 приносив нам 13.2 очка + 4.4 передачі за 29.4 хвилини. Теж нічого страшного, якби не 23.1 % дальніх і 2.4 втрати за матч. Джером зі своїми 176 см за визначенням не міг повноцінно протистояти високим захисникам суперника. Всі це знали, але перед чемпіонатом ми сподівалися на те, що його швидкість та досвід мають допомогти нам на перехопленнях. Допомогли – 0.6 перехоплення за гру. Свій єдиний класний матч на турнірі, коли вдалося набрати більше 12 очок, Джером видав проти Естонії, де грав найслабший основний перший номер нашої групи Стен Сокк.Тоді американець потягнув «жовто-синіх» у першій половині своїми середніми кидками і набрав у підсумку 22 бали, хоча і тут було 1 з 5 дальніх, а наші у підсумку все одно програли. Але це півбіди. Джером не краще за Стівена вписався у колектив, хоча наші хлопці, до їх честі, жодного разу не подали виду ні до ні після Євробаскету.  

Джером Рендл

Взагалі, щоб зрозуміти вплив Джерома на команду в Ризі, найкраще подивитися на місце, яке Україна зайняла за асистами на чемпіонаті. Не гугліть – 21 позиція. Природно, не один Джером має відповідати за все, він не був єдиним захисником на тій першості, проте у його конкурента Лукашова чомусь було 2.0 передачі всього за 11.4 хвилини.

Словом, в нашій федерації одного разу вгадали з Пухом, проте двічі брали хлопців, які нічого не організували для партнерів і не виграли для нас жодного матчу кидками. Попри все інше, ми все ще тримаємо у голові матрицю, яка показує нам матчі того ж Джетера на Євробаскеті-2013 і ми не поспішаємо згадувати, що Пуху зараз 33, і з того часу пройшло вже 4 роки.

І давайте будемо відверті, Юра Борщ вже у Більбао виглядав далеко не так яскраво, як роком раніше в Словенії. Так, за відсутності Гладиря він все одно був цікавішим за більшість наших хлопців у нападі, проте його реалізація триочкових впала з 35.7 % до 33.3 %, а двоочкових з 47.6 % до жахливих 36.6 % (на 11 %!). Власне, лише в одному поєдинку з п’яти, проти Фінляндії, Джеттер відіграв справді круто. В 4 інших матчах групи екс-гравець вже неіснуючого БК «Київ» не зміг вийти і за 33.3 % двоочкових (!!!), що відверто вражає. Можна також додати, що 2.2 втрати за гру було у Пуха в Словенії, а через рік стало 3.2, але у порівнянні з попередніми цифрами це взагалі не справляє ніякого враження…

У нашій збірній є захисники, в яких варто повірити більше, ніж раніше. В першу чергу – Лукашов

Я дивився усі матчі нашого відбору і нажаль, в цілому підтримую популярну думку, що нам пощастило вийти на Євробаскет. Але в той же час, у цьому не має нічого парадоксального. Везіння – неодмінна частина спорту. Ще за Майка Фрателло ми двічі (на Євробаскеті-2011 та Кубку Світу-2014) не виходили з групи у наступну стадії змагань через те, що нам не вистачало кілька очок – тепер нам їх вистачило. От і все. Але якби і не вийшли – навряд чи найбільші питання були б саме до перших номерів.

В цілому Україна завершила кваліфікацію 4-ю за результативними передачами (20,0) та мала 9 атаку серед 27 учасників кваліфікації – 77,8 очка за гру. Для прикладу, менше нас забивали такі команди як Росія (77,3) та Бельгія (76,5) – доволі регулярні учасники європейських першостей. Команда Мурзіна гідно боролася проти явно не слабших словенців на виїзді, і вона в чотирьох випадках з чотирьох можливих перемогла тих, кого була зобов’язана перемагати.

Чомусь у ключовому і останньому поєдинку відбору наші баскетболісти виглядали спустошеними та розконетрованими, і просто віддали гру. Те, що той же Слава Кравцов дозволяв робити Алену Омічу під українським щитом – інакше ніж злочином не назвеш. І навіть при тому, не будь травми у Кирила Фесенко, думається, шанси не програти ту гру були б доволі високі.

Безперечно, Євгена Мурзіна варто похвалити за результат, та відверто кажучи, не так вже й легко знайти справді позитивні моменти, які виглядали б як чітко тренерські рішення і безпосередньо допомогли нашій команді. Втім, вони є, і одне з таких – несподівана схема з парою Липовий-Лукашов, в якій перший по суті грав номінального розігруючого, а другий атакуючого захисника. Ці двоє разом провели на паркеті левову частку ігрового часу, реалізувавши у такому поєднанні  свої найкращі якості. Денис забив просто божевільні 65 % триочкових, а Олександр віддавав по 5.3 передачі за гру. Звичайно остання цифра може не вразити стороннього читача, але Липа, насправді, є далеко не  першим номером і більшу частину життя грав то другого то третього. Для прикладу він віддавав 1.0 асиста на Євробаскеті-2011, ті ж 1.0 на Євробаскеті-2013, 0.8 на Кубку Світу-2014 та 1.0 на Євробаскеті-2015. Можете уявити наскільки великим є прогрес Олександра в цьому компоненті. В такій ситуації, коли не треба було тягати м’яч та брати на себе ношу лідерства, своє снайперське реноме як відмінного рольового гравця збірної підтвердив і Олександр Мішула, який досить так непомітно завершив відбір з точністю тричокових в 42.3 %.

В тому, що Мішула та Липовий будуть у кінцевому списку на Тель Авів сумнівів майже немає, а от фігура Лукашова в нашій ситуації справді виділяється. Так, Лукашов провів ще один слабенький клубний сезон, але не взяти мотивованого і здорового (якщо він таким буде) Дениса на Євробаскет, на мій погляд, буде дуже поганим рішенням. Незалежно від того, чи приїде Пух - Лукашов так чи інакше дав достатні підстави нарешті повірити в нього на великому турнірі. Він має не просто їхати, він має їхати туди як людина, на яку розраховуватимуть як на лідера.  

Денис Лукашов

Аргументи для цього лежать на поверхні:

- Денис, за думкою переважної більшості вболівальників, був нашим головним гравцем у відборі. Те, що команда гратиме у Тель Авіві – велика персональна заслуга Лукашова. Словом, він просто заслужив.

- Денис ледве не єдиний серед наших баскетболістів (виключенням є, мабуть, лише Фесенко та Корнієнко)  знає, що таке бути лідером команди-претендента на медалі на дистанції, а не в кількох матчах. Лукашов мав ставати найціннішим гравцем чемпіонату України 2014-15, він був головною людиною у «Будівельнику» Віталія Чернія, проте через зовсім небаскетбольні причини кияни тоді програли у півфіналі «Дніпру» і титул дістався Дереку Нідхему.

- Денис показує просто аномальну точність триочкових у матчах за національну збірну, і це неможливого ігнорувати. Хтось скаже, що в останньому відборі у захисника просто полетіло, але сіль в тому, що Лукашов посідає 1 місце в збірній України за реалізацією триочкових (53.4 %) за усі часи, і що найцікавіше – так було і до початку кваліфікації. Нехтувати баскетболістом, який дає з-за дуги з таким відсотком це те саме, що нехтувати центровим, який бере по 15 підбирань за матч. Словом,  нонсенс.

- На відміну від Клима Артамонова та Олександра Рябчука Денис вже грав на двох великих форумах.

- Денис з тих гравців, які завжди переживають і б’ються на паркеті, оскільки органічно не вміють програвати. Дехто вважає, що така психологія є проблемою Дениса. Мені ж це навпаки завжди імпонувало. До всього іншого – Лукашов куди більше за більшість колег зіграний з нашими форвардами та центровими, з якими провів не один рік у складі «Києва», «Азовмаша», «Донецька» та «Будівельника».

Я дуже далекий від того щоб подавати все так, ніби Денис є для нас якоюсь панацеєю. Ні. Лукашов ніколи не пасував багато (окрім вищезгаданого сезону у «Будівельнику»), він має суттєвий брак атлетизму, і як мене, надто вже переживає за те, що хто скаже або напише про нього. Окрім того, я можу лише погодитися з тим спостереженням, що Денису дуже важко вдається грати на бек-апі, коли в нього немає повної довіри тренера та великої кількості кидків. Є гравці, яким абсолютно все одно, починати матч в старті чи з лавки – Денис зовсім не такий. І тим не менше, те, що баскетболіст «Єнісея» є нашим  найсильнішим розігруючим станом на липень 2017, як на мене, аксіома.

Хтось заперечить, що з таким підходом нам не варто і Джоеля Боломбоя чекати, але це не одне й те саме. Особисто я не можу ставитися однаково до Пуха і до форварда «Юти». Останній реально народився в Україні, його мама Тетяна справді українка і він себе українцем вважає. До всього іншого, Джоел вже має український паспорт (за словами Мурзіна), а значить не займатиме легіонерську вакансію в принципі.

Очевидно, що все вищенаписане має дуже незначну цінність у контексті вирішального списку 12-ти. Хто як готовий і хто що може покажуть лише офіційні матчі, навіть не товариські. Але зараз, за 9 днів до старту зборів, я не бачу у відсутності підтвердження приїзду Пуха чи будь якого іншого легіонера ніякої проблеми.

Я не кажу, що Лукашов сильніший за Джетера, чи навіть за Рендла. Я не маю жодної причини сумніватися і у людських якостях Пуха, і більше того, чув про нього від збірників лише хороше. І все ж, мислити одним турніром і нехтувати перспективою, як на мене, не найкращий варіант в принципі. А особливо коли мова йде не про клуб, а про головну команду країни.

Максим ГАЙОВИЙ, спеціально для Sport.ua