Перше підкорення баскетбольної Москви

Як українці Спартакіаду виграли

Перше підкорення баскетбольної Москви

Серпень 1967-го приніс українському баскетболу перше гучне досягнення на всесоюзному рівні. Чоловіча збірна УРСР здобула золото Спартакіади народів СРСР, що було навіть престижніше ніж чемпіонство країни. Події п’ятдесятирічної давнини ми пригадуємо у деталях із безпосередніми учасниками тих подій Вадимом Гладуном і Леонідом Поплавським.

«Я не знаю де він узяв пістолет, але це абсолютна правда, що він стріляв з нього. Його підкидали у повітря, а він стріляв. Власне, хіба то була проблема взяти із собою у спортивну залу стартовий пістолет під час таких великих змагань, можливо хтось із українських суддів, можливо хтось зі спортсменів дали йому, зараз сказати дуже важко, але це не вигадка, це правда», - так відповів на пряме питання один із тріумфаторів Спартакіади 1967 року Леонід Поплавський. Питання стосувалося, легендарної особистості Володимира Шаблінського, який незвичним чином відсвяткував перемогу баскетбольної збірної України на головних стартах року.

1967 рік був сповнений найрізноманітніших подій, які передували перемозі українських баскетболістів на четвертій ювілейній спартакіаді народів СРСР. Результат став сенсацією. Багато чинників складалося не на користь збірної УРСР. Певно найдраматичніший – це катастрофа і смерть другого тренера збірної республіки – Наполеона Каракашьяна. Про жахливу історію, коли рейсовий автобус, у якому серед кількох десятків пасажирів був і тренер СКА,  злетів з мосту Патона просто у води Дніпра написано чимало, тому звернемо вашу увагу лише на ті обставини, що він зі збірною України, яка готувалася до Спартакіади, щойно повернувся із турніру у Болгарії.

Леонід Поплавський

Чемпіонат СРСР з баскетболу у роки Спартакіад не проводився узагалі. Спартакіада була головним турніром, який мав одночасно назвати і чемпіона країни. Загальносоюзним змаганням передували регіональні, у кожній республіці свої.

Спартакіада УРСР 1967 року була дуже своєрідна. Традиційним було суперництво між командами Києва і Одеси. «На той час ми грали у швидкий баскетбол, багато динаміки. Одеса дуже довго розігрувала м’яч, вони могли 29 секунд його водити і лише на 30-тій атакували, слід віддати належне, влучали часто», - згадує один із лідерів збірної України тих років Вадим Іванович Гладун, - крім того, одесити часто грали дуже брудно, втім це нас ніяким чином не виправдовує. В очній зустрічі ми ніяк не могли забити, кожна атака давалася із величезним трудом, а вони свої довгі розіграші іноді закінчували результативно, тож найважливіший матч змагань ми програли». Гра закінчилася із нетиповим для баскетболу рахунком, коли обидві команди здобули близько тридцяти очок, проте збірна Одеси свою перевагу втримала.

 «Нам дуже не сподобалося, як одесити повелися після своє перемоги, вони кепкували з нас, а Шаблінському казали «папа, пришло время менять коней», вони уже фактично достроково стали святкувати свою перемогу на Спартакіаді. Останній матч ми мали грати проти Донецька. Після поразки від Одеси виграти Спартакіаду ми не могли, але враховуючи те що донеччани здолали наших кривдників, вони могли зайти в закрутку. Тож ми командою вирішили допомогти їм. Сам матч складався дуже дивно. У першій половині обидві команди були мало результативними, ми особливо не старалися, а у них м’яч падав з рук. З боку це виглядало так ніби дві команди дуркували. Грали тоді ми у старому Палацу Спорту, який потім згорів. У перерві в нашу комірчину зайшов Андріан Олексійович Мизяк, тодішній зампред спорткомітету, він зрозумів, що ця гра нам не дуже цікава, але поговорив з нами щоб ми не влаштовували цирку із баскетболу. Гра закінчилася перемогою збірної Донецьку, Одеса стала другою, а ми опустилися аж на третє місце». Втім збірну республіки було укомплектовано гравцями з найуспішніших клубів київських Будівельника і СКА.

Те що українці справили фурор у Москві обговоренню не підлягає. Учасники тих подій одностайні в тому, що ідеологічний підтекст у тих змаганнях був. Весь турнір присвячувався 50-річчю жовтневої революції. Про розмах турніру говорить те що 8348 спортсменів брали участь у 23 видах спорту. З ігрових були представлені лише баскетбол і футбол тож інтерес до кожного матчу був дуже сильним. Спартакіада 1967 відрізнялася від попередніх тим що усі матчі відбувалися у приміщеннях. Наприклад 1963 траплялося, що починали гру на відкритому майданчику Малої арени, а згодом починався дощ і матч догравали уже у залі.

«Наша команда, завжди вважалася сильною, – продовжує Леонід Юзефович Поплавський, на двох попередніх Спартакіадах збірна УРСР посідала друге місце, тому ми вважалися одними із претендентів на медалі, але звісно усі чекали перемоги збірної Москви. У них тоді була дуже сильна команда, уявіть, вони зовсім нещодавно стали чемпіонами світу. Перед Спартакіадою народів СРСР відбувався чемпіонат світу в Уругваї. 8 із дванадцяти гравців радянської збірної, на спартакіаді представляли команду Москви і обидві збірні очолював Олександр Гомельський. Певна конкуренція між Шаблінським і Гомельським була, тому перемогти на Спартакіаді Шаблінському дуже хотілося. Свого часу, коли у Гомельського почалися певні непорозуміння у Ризі він навіть просився до Шаблінського у Київ, але так вийшло що через якийсь час очолив ЦСКА».

Вадим Гладун

«Московські і ленінградські тренери Шаблінського за фахівця не вважали, кепкували з нього, розповідали, що працює він не правильно», – продовжує Вадим Гладун: «Про те щоб він став тренером збірної Союзу мови бути не могло». У збірної України були свої козирі – найкращий гравець чемпіонату світу у Монтевідео – Анатолій Поливода (у матчі проти Москви, він теж став найрезультативнішим гравцем – 28 очок) і армієць Геннадій Чечуро, який став найкращим гравцем і відкриттям попередньої Спартакіади, а ще традиційний зонний пресинг. Говорити про те, що головним завданням було переграти москвичів буде не зовсім правильно. Тоді було багато сильних збірних, наприклад РРФСР (за неї грали Єрьомін, Нікітін і ще чимало відомих баскетболістів), Ленінград (гра на груповій стадії з ленінградцями йшла очко в очко і багато хто назвав її найважчою).

Власне перемогу на турнірі тоді було здобуто у поєдинку з естонцями, оскільки москвичів поклали на лопатки ще у півфіналі 73:45 і це був шок, адже українці догравали виключно молодими гравцями. Слід зазначити, що тоді українська команда грала у баскетбол, який і зараз вважався б сучасним. Команду Шаблінського тоді називали «королями захисту» через те що значну частину гри прихоплювали суперника пресингом. В ті часи планові заміни були рідким явищем, а Володимир Олексійович їх практикував постійно, справа у тім що пресинг ефективний коли працює злагоджено уся команда, а як тільки хтось втомлювався його міняли. Тренер шляхом спроб та помилок уже вивчив скільки часу може пресингувати кожен з його гравців і робив заміни виходячи із цього. Зрештою за весь турнір кияни не дозволили нікому із суперників закинути у власний кошик більше 50 очок. Тренерів суперників сильно дратувало і те що у стартовій п’ятірці міг вийти хто завгодно, якогось награного складу не було, Шаблінський змінював його чи не перед кожним матчем. «Гомельський виправдовувався, що його гравці не встигли відпочити після повернення з Уругваю, були втомленими і перенасиченими і, мовляв не стільки виграли українці, скільки москвичі програли самі», – розповідає Вадим Гладун.

Фінальна гра з естонцями теж була цікавою. «Естонська команда за своїми ростовими даними була чи не найнижчою. У них навіть центровий тоді був зі зростом 195 сантиметрів, а так майже уся команда була в районі 190 сантиметрів. Естонців часто називали «академіками», у них була відмінна тактика гри, захист хороший, здорово грали, але ми були сильніші, за нас багато хто вболівав, пам’ятаю грузини нас на усіх матчах дуже сильно підтримували» - завершує оповідання Леонід Поплавський.

Уже згадуваний Андріан Мизяк підбіг до команди і кричав: «Хлопці, ви хоч розумієте, що ви наробили?». Попри гучний успіх святкування були доволі скромними. «У Москві ми відзначили суто символічно нашу звитягу, по приїзду в Україну були якісь урочистості у старому Палаці Спорту, але це був суто офіціоз, якихось глобальних святкувань я не пам’ятаю, команда у нас була яка майже не вживала, що не заважало нам бути дружним колективом,» - підбиває підсумки Вадим Гладун. Переможці спартакіади крім чисельних подяк отримали по 150 рублів премії і приймачу «Меридіан» від уряду республіки.

Григорій ПАЛІЙ, спеціально для Sport.ua

Автор — 4itatel monitorov, Sport.ua

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии
    Sasha Zardunov
      Sasha Zardunov, 11.08.2017 17:07
    +4
    Украинцы во все времена солидно делала вклад как в развитие спорта России, так и в военном отношении, культуре, науке и в других областях. При обороне Севастополя больше половину защитников были украинцы, как и его герои Кишка и Нахимов (Нахименко). Гусары почти все были украинцами, смотрим "Гусарскую балладу"( Ахтырский полк). Русский язык сочинил Ломоносов, но содрал его у Смотрицкого. Шансон основали украинцы. Правда советскую эстраду создали евреи с его популярными певцами Утесовым, Бернесом, Высоцким и многими другими
    Danilo_Tramp
    Danilo_Tramp, 11.08.2017 17:24
    -9
    Sasha Zardunov, 11.08.2017 17:07
    Украинцы во все времена солидно делала вклад как в развитие спорта России, так и в военном отношении, культуре, науке и в других областях. При обороне Севастополя больше половину защитников были украинцы, как и его герои Кишка и Нахимов (Нахименко). Гусары почти все были украинцами, смотрим "Гусарскую балладу"( Ахтырский полк). Русский язык сочинил Ломоносов, но содрал его у Смотрицкого. Шансон основали украинцы. Правда советскую эстраду создали евреи с его популярными певцами Утесовым, Бернесом, Высоцким и многими другими
    Поправка - не Ломоносов, а Ломоносенко. Ты не в курсах про его протоукраинские корни. Выбрось старые книги, учи по новым украинским учебникам и глобусу Украины.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.